«Америка – стабільно добре. Але Батьківщина – тут»

«Америка – стабільно добре. Але Батьківщина – тут»

2713

Дмитро Васильович Каменський народився 14 квітня 1983 року в м. Тбілісі (Грузія). У 2004 році закінчив із відзнакою Запорізький гуманітарний університет, здобувши кваліфікацію спеціаліста права. У 2004–2008 роки – асистент кафедри кримінального права Азовського регіонального інституту управління. З 2007 року – координатор Центру міжнародних правових досліджень (м. Зальцбург, Австрія) в Україні. У 2009 році закінчив юридичний факультет Джорджтаунського університету (м. Вашингтон, США) та отримав ступінь магістра з податкового права.

У 2009–2011 роки – старший викладач кафедри галузевих юридичних дисциплін Азовського регіонального інституту управління Запорізького національного технічного університету. У 2009–2014 роки – науковий співробітник науково-дослідної лабораторії актуальних проблем кримінального законодавства України та кримінолого-соціологічних досліджень Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.

У 2010 році захистив кандидатську дисертацію в Академії адвокатури України (м. Київ) та здобув ступінь кандидата юридичних наук. У 2013 році отримав диплом магістра зі спеціальності «Адміністративний менеджмент» у Класичному приватному університеті (м. Запоріжжя).

У 2014 році отримав вчене звання доцента. З 2014 року – завідувач кафедри правознавства Бердянського державного педагогічного університету.

 

– Дмитре Васильовичу, Ви народилися в Тбілісі. Як опинилися в Бердянську?

– До Бердянська ми переїхали з родиною в 1993 році, коли мені було 9 років. Батько був військовослужбовцем, і коли розпався Радянський Союз, батьки задля особистої безпеки родини вирішили залишити Грузію. А в Бердянську проживали близькі родичі за лінією матері.

– Ви завжди хотіли стати юристом?

– У школі мріяв стати економістом, займатися власним бізнесом. Але батьки натякнули мені, що з моїм гуманітарним складом розуму під час вступу й подальшого навчання можуть виникнути проблеми з обчисленнями, розрахунками, формулами. Тому зосередив увагу на правознавстві. Мені дуже пощастило з репетитором: перед вступом до АРІУ я займався з Валентиною Анатоліївною Папановою, сьогодні вона – моя шановна колега та співробітниця нашої кафедри. Зараз викладаю кримінальне право та займаюся науковими дослідженнями із цієї ж дисципліни.

– Ви більше теоретик чи практик?

– Сьогодні для мене головний акцент у роботі – викладання та наука. Був невеликий досвід також практичної діяльності. Так, одного часу я представляв інтереси американської громадської організації, яка займалася підтримкою дітей-сиріт у Бердянському районі. Я координував їх діяльність у правових питаннях.

– Як після бердянського та запорізького вузів Ви потрапили до американського університету?

– Відразу після закінчення Гуманітарного університету в Запоріжжі я працював у системі вищої освіти. Починав професійний шлях із посади асистента кафедри кримінального права та кримінології в АРІУ. У 2006 році подав документи на отримання гранту на навчання в США за програмою міжнародних академічних обмінів імені Фулбрайта. Але не пройшов відбір. Через рік, у 2007 році, правильно налаштувався (процес триває цілий рік: подача заявок, інтерв’ю, складання тесту на знання англійської мови) – і цього разу вийшло: я поїхав на рік навчатися на юридичному факультеті Джорджтаунського університету у Вашингтоні. Отримав ступінь магістра податкового права.

– Знання мови Вам дав АРІУ?

– Насамперед мої батьки – Людмила Миколаївна та Василь Ігорович. Я щиро вдячний їм за це. У п’ять років вони віддали мене на заняття до репетитора, а коли переїхали до Бердянська, моя мама знов-таки наполягла на продовженні вивчення англійської мови та віддала до школи № 16 до спецкласу.

– Нещодавно Ви повернулися з Америки, де читали лекції. Що це за програма?

– Це вже п’ята моя поїздка до США. Я читав курс лекцій у Школі права Стетсонського університету (м. Галфпорт, штат Флорида), яка багато років поспіль займає провідні позиції в штаті за якістю підготовки юристів.

– Як життя познайомило Вас із цим вузом?

– У 2015 році вже як науковий співробітник я виграв грант на проведення досліджень на тему економічних злочинів за законодавством України та США. Я приїхав туди із сім’єю та півроку проводив дослідження.

Я успішно реалізував грантовий проект, опублікував дві наукові статті, продовжив дослідження, і через певний час університет вийшов на зв’язок зі мною з пропозицією прочитати американським студентам невеличкий курс лекцій. Оскільки мій професійний інтерес – це порівняльне кримінальне право, я погодився. Розробив курс лекцій, презентацій і завдань для студентів. Це був 2017 рік. І ось через два роки вони знову запросили мене як викладача.

– Юридичний факультет в Америці та в Україні: у чому відмінність?

– Найголовніша відмінність – це, напевно, більш висока персональна мотивація американських студентів. Освіта в Америці платна, причому коштує дорого. Крім того, у них вступають до юридичного вузу (як, до речі, і до медичного) тільки після отримання першої вищої освіти. Тобто потрібно відучитися в коледжі або в університеті та отримати диплом бакалавра, і лише після цього йдеш навчатися далі до юридичного вузу на три роки (до медичного – на п’ять-шість років), а не як у нас – вступаєш на навчання за юридичною спеціальністю відразу після школи. Часто між двома циклами освіти люди за океаном «беруть» певний проміжок часу: працюють, служать в армії, подорожують. Таким чином, перебуваючи в досить зрілому віці, вони вже точно знають, чого хочуть, і знають, що скільки коштує. А оскільки юридична освіта – не з дешевих, то часто беруть кредити на оплату навчання в банках. Відповідно, накопичені за три роки борги потім необхідно віддавати. Звідси й дуже високий рівень конкуренції серед майбутніх юристів: щоб успішно працевлаштуватися та гідно реалізувати себе в професійному житті, їм потрібно дуже добре вчитися. Наприклад, о 23 годині у вихідний день у бібліотеці ще можна побачити чимало студентів, які готуються до наступної лекції або іспиту.

Навчання сьогодні частково полегшують технології. Усе зміщується в «цифру». Американські студенти на парах усі з ноутбуками, письмово не конспектують уже давно, аудиторії високотехнологічні: великі екрани, камери, відбувається аудіозапис кожної пари, відеофіксація, часто використовуються електронні презентації. Якщо необхідно заново переглянути або прослухати лекцію, це не викликає жодних проблем.

– А наскільки дороге навчання?

– Сьогодні це в середньому 35–40 тисяч доларів на рік. І це лише плата за навчання, тобто без урахування оренди житла, оплати харчування тощо. Звичайно, є різні гранти і для своїх студентів, і для іноземних. До моменту закінчення навчання в майбутнього юриста можуть накопичуватися борги до 200 тисяч доларів, які, відповідно, необхідно віддавати. Отже, мотивація старанно вчитися більш ніж серйозна.

– Повернемося до нас. Кафедра правознавства БДПУ випускає юристів чи вчителів права?

– Наша кафедра існує з 2011 року. Ми готуємо саме юристів, а не викладачів права. Ми про це постійно розповідаємо майбутнім абітурієнтам та їхнім батькам, показуємо ліцензії та свідоцтва про акредитацію, проводимо, так би мовити, правильну роз’яснювальну роботу. Приємно, що зараз про нас дедалі більше дізнаються та приходять знайомитися. Нещодавно ми пройшли чергову акредитацію в Міністерстві освіти і науки України на рівні як бакалаврату, так і магістратури.

– Сучасні студенти хочуть навчатися? Як у них справи з особистою мотивацією?

– Зауважу, що є багато гідних студентів, деякі вже будують свою кар’єру (наприклад, проходять практику в судах, у правоохоронних органах, у нотаріусів, працюють улітку). Можу сказати, що ці хлопці й дівчата перебувають на початку успішної кар’єрної траєкторії.

Також з упевненістю зазначу, що студенти-юристи 1–3 курсів навчання супермотивовані. Це молодь іншої формації, іншого мислення та підходів до життя. Вони знають, чого хочуть, вони дружать з електронними технологіями, розуміють, як влаштований новий світ та як досягти в ньому успіху. Знову скажу: вони люблять практику, багато хто підробляє, а це великий життєвий досвід. І коли вони закінчують навчання, то здебільшого вже гідно працевлаштовані.

– А в Бердянську залишаються? Чи прагнуть виїхати до великих міст?

– Деякі їдуть, інші залишаються тут. Наприклад, у Центрі вторинної правової допомоги працюють наші випускники або студенти-магістранти. Також працюють у місцевому суді, в органах поліції, на посадах помічників нотаріусів, адвокатів. Наші студенти заочної форми навчання, як правило, усі працевлаштовані. Поступово про нас дізнаються і в столиці, і в західних регіонах. Вступники до магістратури з права в цьому році – яскраве свідчення цього.

– Ви – координатор Центру міжнародних правових досліджень в Україні. Розкажіть про це більш докладно.

– Центр міжнародних правових досліджень (м. Зальцбург, Австрія) – це неприбуткова громадська організація, створена на початку 2000-х років викладачами-юристами із США. Її мета – запрошувати юристів з Америки, Австралії, Канади, Великобританії, які мають не менше 25 років практичного стажу (переважно це судді, адвокати, прокурори), для читання коротких курсів лекцій у вузах Східної й Центральної Європи. Курс розрахований приблизно на 2-3 тижні. Я беру участь у цій програмі обміну з 2007 року, у стінах БДПУ – з 2014 року. Стабільно, раз на семестр, ми запрошуємо колег із США читати в університеті лекції студентам-юристам (і не тільки).

– Як це відбувається на практиці: чи існує мовний бар’єр? Як їхній лекційний матеріал співвідноситься з нашими законами?

– Наведу приклад. Наша остання гостя – Елізабет Мунісоглу, суддя зі штату Каліфорнія (Лос-Анджелес). Вона впродовж двох тижнів читала нашим студентам 10 лекцій із кримінального процесу, розповідала про досвід США на конкретних прикладах. Ми зі свого боку «включаємось» у лекційний діалог із позицій українського права та порівнюємо, яка процедура працює в них та чи є така в нас. Наприклад, відстеження підозрюваних і їхніх автомобілів за допомогою GPS-технологій є і в них, і в нас. Ми все порівнюємо, вивчаємо, як працює правова система в демократичній державі.

Цікавою була й наша традиційна наукова конференція «Азовські правові читання», на якій виступала також пані Елізабет. Раз на рік у межах Днів науки в університеті ми проводимо цей захід та, як правило, намагаємося, щоб у його роботі брав участь іноземний гість.

Що стосується розуміння мови, то з гордістю скажу, що деякі наші студенти – великі розумники в питанні англійської мови. Є, звичайно, і ті, хто гірше розуміє та говорить, тому на всіх лекціях є перекладач. До речі, на лекціях американського судді були присутні школярі зі шкіл № 5, № 11 та № 16. Наші двері завжди відкриті для старшокласників.

– У Вас немає проблем з університетом щодо від’їзду, Вас легко відпускають у відрядження?

– Керівництву університету, звичайно, величезне спасибі за підтримку й мотивацію. Сподіваюся, що для вузу міжнародна діяльність – це також певний плюс і показник. Академічна мобільність сьогодні вітається: викладачі та студенти їздять до інших країн «для навчання» та «в питаннях науки», а до нас приїжджають колеги звідти.

– А чи немає бажання виїхати та залишитися там?

– Мене дуже часто запитують про це. Якщо коротко, можу сказати про Америку так: стабільно добре. Але Батьківщина – тут. Ментально, культурно мені все тут ближче, тут моя сім’я та моя друга родина – колеги з кафедри. Можливостям іноді виїжджати за кордон через роботу я радий, але в рідний Бердянськ завжди хочеться повертатися. А в сьогоднішній час високих технологій та Інтернету спілкуватися, наприклад, з іноземними друзями або писати наукову статтю можна в будь-якій точці земної кулі.

– Професія юриста, викладача наклала на Вас відбиток? Чи змінився характер, ставлення до людей?

– Я щиро люблю свою роботу, люблю викладати, люблю працювати з молоддю. Це дає натхнення та сили рухатися вперед. Мені приємно, коли через багато років на вулиці зустрічаю випускників і вони вітаються, спілкуються, а не переходять мовчки на інший бік дороги. Чесно, моя робота мене надихає та заряджає. Напевно, мене змінила поїздка до Америки, зокрема в плані кругозору, ставлення до людей, розуміння іншої культури й менталітету. Багато що змінилося в мені, особливо після першого візиту до США, коли я рік навчався в Джорджтаунському університеті. У Вашингтоні взагалі найбільша концентрація юристів на душу населення у світі. Політика, право, лобіювання – усе це там просто вирує. Незабутня атмосфера.

– Ви не відчували себе там дещо не на рівних?

– Ні, жодного відчуття дискримінації, певної неповноцінності не було. «Дихалося» вільно. Єдине, що засмучувало, – нудьга за близькими, за родиною. Загалом і столиця, і вуз – дуже інтернаціональні. Наприклад, на нашому потоці навчалися студенти з 55 країн світу.

– На Вашу думку, якими якостями повинен володіти юрист, щоб досягти успіху у своїй професії?

– Можу сказати, що бути юристом – це нерідко нудно. Потрібні самодисципліна, посидючість. Юрист працює з величезним обсягом інформації, необхідно постійно читати, робити позначки, вивчати складні правові норми та потім правильно застосовувати їх. Не секрет, що законодавство в нас змінюється дуже часто, тому успішний юрист повинен бути постійно у фокусі правового поля. Необхідно вміти добре формулювати свою думку, як усно, так і письмово. Виробити власний стиль – говорити й писати грамотно та переконливо. Юрист має бути комунікабельним, у певних питаннях навіть хорошим психологом. Напевно, найправильніше – любити свою роботу та бути чесним як із самим собою, так і в стосунках із людьми. Більше того, необхідно мати в собі моральний барометр. У наші турбулентні часи це дуже складно, але я завжди намагаюся дотримуватися правила успішних людей: «Порядність і чесність у кінці дня все одно переможуть». Так, це важко, це навіть не модно, проте це єдиний правильний шлях.

– З таким насиченим графіком роботи та науковою діяльністю час на захоплення, читання у Вас залишається?

– Звичайно, є відпустка (у нас, викладачів, вона чудова). Мої поїздки – таке ж хобі, та й фактично займатися улюбленою справою – також велике хобі. Намагаюся регулярно займатися спортом, дуже люблю море. Але головне «хобі» для мене – це моя сім’я: моя дружина Вікторія та мої діти – 4-річний Ярослав і 2-річна Катерина. Якраз такий вік, коли батьки та їхні діти – це одна велика пригода.

Дуже люблю читати, але для читання зараз маю дуже мало часу, тому слухаю аудіокниги. Зараз захоплююся історією Другої світової війни. Почав з англомовних історичних джерел. Це історія та життя президента Франкліна Рузвельта, шеститомник історії Другої світової війни за авторством Вінстона Черчілля – таке собі велике інтелектуальне хобі.

– Що необхідно для того, щоб стати успішним?

– Питання щастя індивідуальне для кожного. Як я вже говорив, у мене дві чудові сім’ї – власне родина та кафедральна. Тому я щаслива людина. Думаю, головне – знайти ось той крихкий баланс у житті між сім’єю, роботою, добробутом і хобі. Звичайно, «замісити» все це правильно – досить складно, проте в цьому й полягає секрет щастя.

Спілкувалася Юлія Тисленко


Джерело: http://pivdenka.berdyansk.net/%C2%ABamerika-stabilno-xorosho.-no-rodina-%E2%80%93-zdes%C2%BB.html?fbclid=
IwAR2uaV6QlKO64CU4G5FxiatLGRX7EoPuiNF2d7OKWowcb_LpjhUuGxHi8eA

Поширити